Для впровадження Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО України разом із громадськими організаціями розробили окремий документ — План заходів із її реалізації (далі — План, План заходів).
Особлива увага в документі приділена питанням забезпечення права на житло, захисту права власності, пенсійного та соціального забезпечення, конкуренції на ринку праці, права на освіту та медичне обслуговування, підтримки приймаючих територіальних громад у процесі інтеграції ВПО.
Захист права на житло
БФ «Право на захист» наголошує: для забезпечення реалізації права на житло важливим є впровадження заходів, внесених до Плану, щодо:
- механізму збору та аналізу інформації про житлові потреби ВПО та створення реєстру об’єктів нерухомого майна щоби надавати їх в оренду;
- поповнення фондів тимчасового та соціального житла;
- проведення інвентаризації об’єктів житлового фонду для забезпечення ВПО постійним та доступним житлом.
Реалізація цих заходів дозволить:
- визначити, чи й досі є актуальною потреба в житлі для ВПО і які саме типи житла є найбільш затребуваними;
- здійснити перевірку житлових фондів соціального призначення, тимчасового житла, а також тих об’єктів, які можуть бути переведені (зараховані) до вказаних фондів для їхнього подальшого використання й забезпечення житлом ВПО;
- отримати інформацію щодо цільового/нецільового використання об’єктів житлового фонду (на основі моніторингу);
- розробити ефективні довготривалі рішення в контексті не лише житлової політики, а й політики регіонального розвитку (на основі зібраної інформації). Це дозволить представникам місцевої влади швидше реагувати на виклики, пов’язані зі значним внутрішнім переміщенням, а для ВПО — створить можливості отримання житла в приватну власність.
Окрім того, у контексті реалізації конституційного права осіб на житло, пункти Плану заходів щодо збільшення фінансування загальнодержавної програми «Доступне житло» та внесення змін до програми індивідуального будівництва на селі «Власний дім» дозволять більш ефективно використовувати їх як інструменти отримання постійного житла для ВПО та їхньої повноцінної інтеграції в місцеві громади.
До того ж, реальною лишається загроза повторного переміщення в разі відновлення повномасштабних військових дій вздовж лінії зіткнення. У цьому випадку Уряд повинен мати розроблені чіткі рішення щодо забезпечення житлових прав ВПО.
Захист права власності
Одним із найважливіших і болючих питань для переселенців є захист права власності. У цьому контексті цілком слушними є пропозиції щодо розроблення проектів нормативно-правових актів щодо порядку здійснення обліку об’єктів нерухомого майна, розташованого на тимчасово окупованих територіях, а також щодо механізмів оцінювання матеріальної та моральної шкоди й надання компенсацій ВПО та іншим особам, чиє майно було пошкоджене чи зруйноване, з урахуванням особливостей завданої шкоди внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України.
Питання щодо розроблення єдиного законодавчого акту про механізм компенсації за залишене на окупованій території, пошкоджене або зруйноване внаслідок бойових дій майно, уже давно є нагальним і піднімається із початку збройного конфлікту. Реалізація вказаних пунктів Плану заходів, нарешті, розблокує процес розробки та ухвалення цього акту. Окрім того, створення національного законодавчого механізму компенсації дозволить Україні виконати її міжнародні зобов’язання щодо забезпечення реалізації права внутрішньо переміщених осіб і осіб, що постраждали від конфлікту на реституцію й компенсацію. Таке право встановлене в Керівних принципах ООН із питань внутрішнього переміщення, принципах Пінейру, рекомендаціях і резолюціях Комітету міністрів Ради Європи та Парламентської асамблеї Ради Європи. Окрім того, держава не може бути звільнена від такого зобов’язання лише з тієї підстави, що вона є жертвою збройної агресії іноземної держави. Право переселенців на реституцію, компенсацію й кореспондуючі їм зобов’язання держав щодо створення компенсаторного механізму неодноразово підтверджені рішеннями Європейського суду з прав людини, з огляду на загальне зобов’язання держав за ст. 1 Європейської конвенції з прав людини та ст. 1 Протоколу 1 до неї. До того ж варто зважати на положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., відповідно до якої рішення Суду визнані джерелом права в Україні. Отже, просте перекладання відповідальності з уряду України на Російську Федерацію як на державу-агресора не звільняє Україну від її зобов’язань за міжнародним правом. З огляду на принцип верховенства норм міжнародного права (якими є не лише імперативні норми, а й норми м’якого права та правові позиції міжнародних судових інстанцій) над національним, положення міжнародних документів мають пріоритет перед нормами національного законодавства, зокрема перед ст. 2 Закону України 2268 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Зважаючи на наведене, таке перекладання відповідальності лише відтерміновує розв’язання проблеми щодо створення національних механізмів із компенсації та призводить до порушення Україною її міжнародних зобов’язань за Європейською конвенцією з прав людини, що, своєю чергою, спровокує велику кількість скарг до Європейського суду з прав людини, рішення якого є обов’язковими до виконання всіма державами-учасницями Конвенції.
Уряду України варто визначитися:
— або почати процес розробки та подальшого ухвалення законодавчого акту щодо механізму компенсацій за залишене, пошкоджене або зруйноване майно із визначенням механізму фіксації пошкоджень, їхньої оцінки, розробки методики щодо компенсаційних виплат;
— або чекати масових рішень Європейського суду з прав людини, зокрема застосування процедури пілотних рішень, констатації фактів порушень міжнародних зобов’язань та потенційних рішень Комітету міністрів Ради Європи й можливих санкцій за їхнє невиконання.
Захист прав ВПО на пенсійне та соціальне забезпечення
Водночас варто приділити увагу розділу реалізації прав ВПО на пенсійне та соціальне забезпечення. Найбільше зауважень до проекту Плану заходів від центральних органів влади та державних організацій отримав пункт щодо розроблення та запровадження механізму удосконалення процедури оформлення пенсійних та соціальних виплат. Особливо в частині зняття обмеження для перерахування пенсійних та соціальних виплат ВПО через окремо визначену банківську установу через внесення змін до відповідних нормативно-правових актів.
Основним аргументом від ПАТ «Ощадбанк» є те, що саме вони мають найбільшу мережу відділень по всій території України (в тому числі в найвіддаленіших населених пунктах, де не присутні інші банківські установи). Однак варто зазначити, що Кабінет Міністрів України (КМУ) у 2018 році затвердив Стратегію розвитку ПАТ «Ощадбанк» на 2018–2022 роки, відповідно до якої передбачено значне скорочення кількості відділень, яке, передусім, торкнеться відділень у сільській місцевості.
Аргументи Мінфіну звучать так: «З огляду на те, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виключно через рахунки та мережу установ та пристроїв ПАТ «Державний ощадний банк України» передбачено для недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час їхньої виплати, забезпечення дієвого контролю, покращення адресності на користь найбільш нужденних верств населення, даний захід, необхідно виключити».
Однак варто нагадати, що відповідно до рішення Верховного суду в зразковій справі від 3 травня 2018 року, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби та надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено в ст. 9 Закону «1706–VII), не звужуючи, між тим обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їхньої реалізації. Але норми постанов КМУ № 637 від 5 листопада 2014 р. та № 1596 від 30 серпня 1999 р. обмежують права ВПО, оскільки всі одержувачі пенсій і соціальних виплат самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка й лише переселенці позбавлені даного права вибору, що є прямим порушенням законодавства України.
Окрім цього, одним із важливих пунктів є розроблення та подання КМУ проекту нормативно-правового акту щодо внесення змін до постанови КМУ від 1 жовтня 2014 р. № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» для коригування таких виплат, відповідно до прожиткового мінімуму.
Але й цей захід отримав негативні зауваження від Мінфіну: протягом 2017 р. та на початку 2018 р. для посилення соціального захисту ВПО та з огляду на видатки, передбачені в Державному бюджеті України, Кабінет Міністрів України вніс низку змін до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505, щодо збільшення розміру допомоги.
Станом на сьогодні адресна допомога для осіб, які отримують пенсію, дітей, студентів денної форми навчання закладів вищої освіти та учнів закладів професійно-технічної освіти, які досягли 18-річного віку (до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), становить 1000 гривень на одну особу (члена сім’ї), а для працездатних осіб — 442 гривні на одну особу (члена сім’ї), такий захід є актуальним.
Окрім цього варто нагадати, що в липні 2018 році перерозподілені 124 млн грн, які були призначені для виплати адресної допомоги. Ці кошти були витрачені не на покращення житлових умов ВПО, а на заходи, які не стосувалися переселенців. А це означає, що з огляду на економію, перегляд суми на адресну допомогу є можливим. Також варто зауважити, що суми, передбачені на даний момент постановою, є надзвичайно низькими й не покривають оплату комунальних послуг.
Варто також наголосити на необхідності прийняття й реалізації заходу щодо розроблення та запровадження механізму виплати пенсій ВПО, які зареєстрували постійне місце проживання на контрольованій Урядом України території та відмовилися від довідки ВПО на підставі електронних пенсійних справ через внесення змін до чинних чи прийняття нового нормативно-правового акта. Саме цей захід спрямований на інтеграцію ВПО. Адже сьогодні осіб, які інтегрувались і відмовилися від статусу ВПО, змушують повторно оформлювати цей статус, оскільки без нього Пенсійний Фонд відмовляє у виплаті пенсії, що є прямим порушенням законодавства України. Зараз у судах — тисячі позовів щодо цього питання.